Паличка Пфайфера (або Haemophilus influenzae) виділена у 1889 році й ідентифікована Річардом Пфайфером як збудник грипу. Уже на початку ХХ століття вчені довели істинну патологію, яку викликає бактерія, а її назва Haemophilus вказує на тропність мікроорганізму до кров'яних клітин.
Гемофільна інфекція в основному вражає дітей віком від 6 місяців до 4 років. У цьому віці організм дитини найбільш вразливий до різних бактеріальних агентів. До введення вакцинації дітей від цієї групи захворювань поширеність гемофільної інфекції становила близько 20 тисяч нових випадків щороку, 1 тисяча з яких закінчувалася летально. Проведення планової вакцинації дітей проти палички Пфайфера дозволило скоротити кількість нових захворювань. Пік захворюваності на гемофільну інфекцією у дітей припадає на зимово-весняний період.
Причини виникнення
Збудником гемофільної інфекції у дітей є грамнегативна бактерія Haemophilus influenzae. Існує багато штамів цього мікроорганізму, але найбільш «актуальний» – це H.Influenzae типу B. Відмітна особливість цього штаму – наявність фімбрій (виростів цитоплазми, за допомогою яких бактерія з легкістю проникає в органи).
Гемофільна інфекція — це антропонозне захворювання, тому єдиним «бактеріальним джерелом» є людина. Механізм передачі – повітряно-крапельне зараження від хворих людей або носіїв інфекції. Маленькі діти можуть підхопити інфекцію контактним шляхом через іграшки, постільну білизну, посуд та ін. Вхідними воротами для мікроорганізмів є слизова оболонка верхніх дихальних шляхів, де вони тривалий час можуть перебувати в латентному стані. При виникненні сприятливих умов (зниження імунітету) інфекційний збудник переходить із латентної форми в маніфестну та провокує розвиток захворювання. Сприйнятливість організму дитини до гемофільної інфекції становить від 75% до 85% (найбільш уразливими вважаються діти 6-12 місяців).
У педіатрії виділяють такі причини, що сприяють виникненню гемофільної інфекції у дітей:
• «фізіологічне» зниження резистентності дитячого організму проти інфекційних збудників у перші два роки життя;
• штучне вигодовування дитини (через брак материнських антитіл, які новонароджений отримує з молоком матері, знижується резистентність організму до бактерій);
• вроджений або набутий імунодефіцит;
• супутні захворювання крові (лімфома, серповидно-клітинна анемія);
• стан після спленектомії.
Види гемофільної інфекції
H. Influenzae потрапляє в організм дитини через слизову оболонку верхніх дихальних шляхів, де вона може викликати місцеве запалення. При проникненні бактерій у кров’яне русло та поширенні збудника по всьому організму захворювання розвивається у віддалених від первинного вогнища органах. Таким чином, виділяють дві форми гемофільної інфекції у дітей:
• локалізована форма (бронхіт, отит, синусит, кон’юнктивіт);
• генералізована форма (пневмонія, менінгіт, епіглотит, перикардит, септиконемія, остеомієліт, целюліт та ін.).
Симптоми гемофільної інфекції
Гемофільна інфекція — це збірне поняття, яке позначає ураження органу паличкою Пфайфера, тому симптоми захворювання залежать від органу-мішені. Виділяють такі клінічні варіанти гемофільної інфекції у дітей:
• Пневмонія. H.Influenzae – друга за поширеністю причина бактеріальної пневмонії у дітей. Запалення легенів може бути одно- або двостороннім, дрібно- або великовогнищевим. Гемофільна пневмонія характеризується тяжким і тривалим перебігом, високим ризиком розвитку ускладнень (деструкції паренхіми легенів, плевриту та ін.). У дітей виникає кашель (спочатку сухий, пізніше з мокротою), симптоми загальної інтоксикації (підвищення температури, сонливість, зниження апетиту, загальне нездужання, головний біль та ін.). На тлі пневмонії у дітей розвивається синдром дихальної недостатності (часте та поверхневе дихання, цианоз та ін.), що призводить до гіпоксемії та погіршення загального стану дитини.
• Менінгіт. Паличка Пфайфера при потраплянні в ЦНС провокує розвиток гнійного менінгіту. Захворювання починається гостро, іноді з ознак ГРЗ. У дитини підвищується температура до 39°С і вище, приєднуються ознаки інтоксикації організму (пітливість, загальне нездужання, зниження апетиту), загальномозкові симптоми (багаторазове блювання без полегшення, головний біль, у тяжких випадках – порушення свідомості), менінгеальні ознаки (ригідність потиличних м'язів, поява симптомів Лесажа, Керніга, Брудзинського та ін.). Дитина кричить і відмовляється від прийому їжі. Гемофільний менінгіт може перебігати блискавично, з розвитком синдрому Уотерхауза-Фрідеріксена та судомно-коматозним синдромом. Остаточна верифікація діагнозу ґрунтується на результатах аналізу спинномозкової рідини.
• Целюліт (запалення підшкірної жирової клітківки). Розвивається у дітей перших років життя та характеризується появою ущільнених ділянок на тілі (область орбіти, щоки, волосиста частина голови, тулуб), шкіра над ураженою зоною синюшна, гаряча. Загальна інтоксикація організму виражена помірно.
• Епіглотит(запалення надгортанника). Гемофільна інфекція надгортанника поширюється на сусідні структури (м'яка тканина, язичок) і в глибокі шари органу (підслизовий і м'язовий шари, надхрящниця). Епіглотит розвивається гостро, з вираженою інтоксикацією (підвищення температури до 39-40°С, зниження апетиту, загальна слабкість). Патогномонічні симптоми епіглотиту: біль у горлі та у нижній щелепі, утруднене ковтання та дихання, захриплість, слинотеча, покашлювання. Пізніше приєднуються симптоми дихальної недостатності: інспіраторна задишка, вимушене положення тіла («триножника»), цианоз шкірних покривів, участь додаткової мускулатури (міжреберних м’язів, м'язів живота) в диханні. Якщо протягом декількох годин не надано адекватну медичну допомогу, настає асфіксія.
• Перикардит проявляється вираженим загальним інтоксикаційним синдромом і порушенням роботи серця (тахікардія, акроцианоз, гіпоксія органів).
• Септицемія діагностується за масивного потрапляння бактерій у кров. Розвивається системна запальна реакція організму з порушенням периферичної гемодинаміки, централізацією кровотоку, поліорганною недостатністю. Цей стан часто призводить до інфекційно-бактеріального шоку та смерті.
Діагностика гемофільної інфекції
Діагностика гемофільної інфекції охоплює:
• аналіз скарг і анамнезу;
• загальний огляд дитини;
• додаткові методи дослідження.
Верифікація гемофільної інфекції ґрунтується на ідентифікації H.Influenzae в організмі дитини. Біологічним матеріалом для дослідження є:
• кров;
• спинномозкова рідина;
• мокрота;
• мазок із верхніх дихальних шляхів.
Існують такі методи лабораторної діагностики гемофільної інфекції:
• бактеріоскопія та бактеріологічний посів;
• серологічна діагностика (реакція преципітації, латекс-аглютинації);
• імуноферментні аналізи;
• ПЛР.
Для визначення антибіотикочутливості бактерії проводять антибіотикограму.
Методи лікування
Етіотропне лікування гемофільної інфекції спрямоване на елімінацію збудника з організму дитини. Останнім часом спостерігається підвищення резистентності H.Influenzae до стандартних доз препаратів і стійкість до деяких антибіотиків за рахунок синтезу бета-лактамази. Антибактеріальна терапія за цієї патології передбачає призначення високих доз антибіотиків. Перевага віддається захищеним пеніцилінам, цефалоспоринам третього покоління, макролідам.
Патогенетична та симптоматична терапія проводиться з метою поліпшення загального стану дитини:
• жарознижувальні та знеболювальні препарати;
• інфузійна терапія;
• муколітики за гемофільної пневмонії;
• вітаміни;
• гепатопротектори.
У деяких випадках застосовують хірургічні методи лікування, спрямовані на евакуацію гною (за емпієми плеври, гнійного перикардиту, артриту). Гемофільний епіглотит супроводжується порушеною прохідністю дихальних шляхів. Для відновлення проходження повітря виконують трахеостомію.
Профілактика гемофільної інфекції
Специфічна профілактика гемофільної інфекції проводиться в ранньому віці дитини шляхом введення антигемофільної вакцини у 2, 4 і 6 місяців. Неспецифічна профілактика спрямована на зміцнення імунної системи дитини, дотримання особистої гігієни. Хворі на гемофільну інфекцію підлягають суворій ізоляції.
Наслідки
Гемофільна інфекція може спровокувати розвиток інвазивних (генералізованих) форм захворювань: вторинне ураження оболонок головного мозку (менінгіт), суглобів (артрит), легенів (пневмонія), перикарду (перикардит), підшкірної жирової клітківки (целюліт), надгортанника (епіглотит).
Своєчасно проведене етіотропне лікування запобігає розвитку таких ускладнень:
• септицемія;
• дихальна недостатність;
• судоми;
• порушення свідомості;
• неврологічний дефіцит;
• інфекційно-токсичний шок.
