Взаємодіємо з дитиною із дистантної сім'ї

Рекомендації для педагогів

• Емоційно підтримуйте дитину. У дистантних сім'ях емоційне спілкування може перериватися через тимчасову відсутність батька чи матері, тому ди­тина з такої сім'ї потребує психологічного захисту, тепла тощо. Потрібно під­бадьорювати її (бодай добрим словом, поглядом), аби в неї сформувалося від­чуття повної сім'ї та гармонії взаємин між її членами.
• Підтримуйте в дитини відчуття безпеки. У дистантній сім'ї дитина емоційно близька до тієї людині, яка її виховує та проводить із нею більшість часу: це може бути бабуся (через відсутність батьків) або мама (якщо батько на заро­бітках), батько (якщо мати на заробітках, у відрядженні) тощо. Бажано, щоб дитина відкрилася вам, не приховуючи своїх почуттів та емоцій.
• Приділяйте дитині з дистантної сім'ї особливу увагу. Здебільшого таких ді­тей виховує лише мама, відповідно, у них немає прикладу батьківського вихо­вання. Тож мама вимушена брати на себе чоловічі ролі. Ураховуйте це під час спілкування з дитиною.
• Сприяйте творчому розвитку дитини. Створіть необхідні умови для розкрит­тя її здібностей.
• Будьте пильними під час спілкування з дитиною. Не варто постійно нагадува­ти їй про батька (матір), який(-а) у конкретний момент відсутній(-я) у родині, адже дитина і так сумує.
• Уважно ставтеся до почуттів дитини. Трапляється, що діти з традиційних сі­мей не розуміють, чому в дітей із дистантних родин неповна сім'я, а батьки нібито розлучені, тож можуть насміхатися з них, дражнити їх. Намагайтеся вберегти дитину від цього.

• Цікавтеся щоденним життям дитини (її навчанням, дозвіллям). Будьте уваж­ними до її захоплень.

• Сприймайте свою дитину такою, яка вона є. Прислухайтеся до її прохань. Ди­тина в дистантній сім'ї є дуже вразливою та нерішучою, тож надзвичайно важливо виокремлювати час, щоб вислухати та зрозуміти її.

Як скласти план-конспект уроку? Які його компоненти є обов'язковими?

Підготовка вчителя до уроків починається ще до початку навчального року і включає в себе: вивчення Державного стан­дарту освіти, програм, підручників, укладання те­матичного планування (календарно-тематичного) тощо. Все це дійсно так. Однак підготовка до окремо взятого уроку такої процедури не передбачає. А якщо і передбачає, то лише епізодично, вибірково.

До початку навчального року вчителеві варто ретельно вивчити навчальну програму, ознайомитися з її особливостями, структурою і здійснити розподіл матеріалу за уроками. Упродовж року про­грама та календарно-тематичне планування — обо­в'язкові науково - та навчально-методичні інфор­маційні джерела, якими користуватиметься вчи­тель. Програма — документ, який завжди повинен бути під рукою. Чому?

У програмі передбачено основні змістові лінії, обсяги навчального матеріалу, подається перелік державних вимог до рівня загальноосвітньої підго­товки учнів, здійснено розподіл годин за темами та окремими формами діяльності (узагальнення, підсумкове узагальнення, узагальнювальне повто­рення, тематичне оцінювання, резервний час тощо), описано критерії оцінювання навчальних досяг­нень учнів з історії. Все перелічене вище вчитель повинен не лише знати, а й постійно використову­вати в щоденній практиці. Незнання програми вчителем та її компонентів досить часто призводить до ситуацій, коли він не може визначити навчальну та розвивальну мету уроку, об'єктивно оцінити відповідь учня, сформулювати вимоги до рівня навченості школярів тощо. Програмою варто корис­туватися не лише тим, хто тільки розпочинає свій професійний шлях, а й усім учителям, оскільки вона є надійним науково-методичним документом в про­цесі підготовки навчання шкільної історії.

Написання плану-конспекту уроку передбачає певну послідовність дій.

На першому етапі оби­рається тема уроку. Як зазначалося вище, тема ви­значається на основі програми. На другому етапі визначається мета уроку. Згідно із традиційними підходами, мета має три основних компоненти: навчальний (дидактичний), розвивальний, виховний.

Навчальна мета визначається на основі змісту програми (ліва частина програми). В ній спроекто­вано дидактичні завдання уроку.

Розвивальна мета уроку визначається за допо­могою державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів (права частина програми). В кожній темі передбачено розвивальний блок зав­дань. У розвивальній меті фіксуються ті завдання, що пов'язані з формуванням умінь та навичок (пев­них компетенцій).

Виховна мета визначається на основі змісту на­вчального матеріалу, прийомів і методів, загальної організації навчального процесу. В ній прогнозуєть­ся (передбачається) виховний потенціал — те, що виховує, формує змістом або окремими засобами, методами, прийомами, впливає на емоційний стан, розвиває морально-етичні засади.

На третьому етапі визначаються засоби на­вчання — обладнання уроку. Перелік засобів на­вчання включає основний інструментарій уроку: підручники, посібники, роздатковий матеріал, технічні засоби навчання тощо.

Окремі вчителі в плані-конспекті уроку виділя­ють як окремий компонент понятійний апарат. Зде­більшого це нові поняття і терміни теми або ті, що варто повторити, узагальнити, систематизувати. Вважаємо, що поняття і терміни не є обов'язковим компонентом структури плану-конспекту. Роботу з понятійним апаратом варто планувати в ході само­го уроку.

На четвертому етапі визначаються тип та фор­ма уроку: тип — на основі дидактичної мети, а фор­ма — за домінуючими методами навчання.. Згідно із класифікацією, яку пропонують О. Пометун та Г. Фрейман, розрізняють такі уроки: за­своєння нового навчального матеріалу; формування і вдосконалення вмінь та навичок; закріплення та за­стосування знань, умінь та навичок; узагальнення та систематизації знань; контролю і корекції знань, умінь і навичок; комбіновані. В. Мисан, автор іншої класифікації, пропонує дещо спрощену ти­пологію уроків: вивчення нового матеріалу; форму­вання умінь та навичок; перевірки знань, умінь та на­вичок (урок тематичної атестації); узагальнення та систематизації знань, умінь та навичок; комбіновані. Що ж до визначення форми уроку, то тут є декілька підходів. Один із них — визначення форми за допомогою домінуючих методів навчан­ня. Завдяки такому підходу уроки за формою класифікують так: словесні, наочні, ігрові, словесно-наочні, словесно-ігрові, наочно-ігрові. Форму уроку можна визначати за видовою органі­зацією (індивідуальними проявами) або нетра­диційними формами: урок-турнір, урок-телеміст, кіноурок, відеоурок, телеурок, урок-дискусія, урок «КВК», урок-суд, урок пам'яті, урок-прес-конференція, урок-конференція, урок «Що? Де? Коли?», урок-гра, урок-презентація тощо. Визначення фор­ми уроку є не менш важливим, ніж типу уроку, оскільки саме вона вказує на домінуючі методи та прийоми навчання.

На п 'ятому етапі відбувається планування ходу уроку. Хід уроку — своєрідний сценарій, згідно з яким реалізуються мета та основні завдання. О. По­метун та Г. Фрейман пропонують обов'язкові струк­турні компоненти уроку, набір яких у кожному типі уроку буде різним. 1. Організаційний момент. 2. Актуалізація опорних знань, умінь та уявлень учнів, або підготовка школярів до сприйняття нової теми. 3. Мотивація навчальної діяльності. 4. Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних резуль­татів. 5. Вивчення нового матеріалу (його первинне сприйняття). 6. Осмислення нових знань і вмінь. 7. Систематизація й узагальнення нових знань і вмінь на перетворюючому і творчому рівнях. 8. Підбиття підсумків уроку. 9. Інструктаж з домашнього завдан­ня. 10. Перевірка знань і вмінь.

В. Ми­сан визначає три основних елементи уроку: підго­товчий, основний, заключний. Кожен із цих етапів для різного типу уроку має специфічні складові. Незалежно від того, прихильником якої структури уроку є вчитель, варто пам'ятати, що хід самого уро­ку планується з обов'язковим дотриманням всіх його елементів.

Окремо варто звернути увагу і на планування навчального часу на уроці математики. Складовою ефек­тивності кожного з етапів є чіткий розподіл на­вчального часу.

На що варто звернути увагу, складаючи план – конспект уроку?

На уроці важливо все, і не може бути дру­горядних його складових. Від організації, манери спілкування, чіткості дій, темпу залежить в першу чергу робоча атмосфера уроку. Незібраний учитель, невчасно розпочатий урок, відсутність крейди, на­очних посібників, спізнення учнів, неприбраний кабінет, непідготовлене робоче місце учня — все це може негативно вплинути на початок та подальшу організацію процесу навчання на уроці математики. Щоб не допустити перерахованих вище негативних про­явів, варто ретельно планувати всі структурні еле­менти уроку від початку до його завершення. Сту­дентам, учителям, які лише розпочинають свою пе­дагогічну діяльність, необхідно продумувати (про­говорювати) весь хід уроку. Наприклад: «Заходжу в клас. Чекаю тиші. Вітаюся з учнями. Прошу всіх сісти і підготуватися до уроку (на парті має бути підручник, робочий зошит, ручка, олівець, лінійка). Ознайомлюю учнів з основними видами діяльності на уроці: на першому етапі уро­ку перевіримо засвоєння попередньої теми за допо­могою індивідуальних, групових завдань та само­стійної роботи у формі диктанту. Потім продовжимо вивчення теми. Узагальнення вивченого матеріалу здійснюватимемо у формі гри. За результатами роботи будуть виставлені оцінки. Підіб'ємо підсумки уроку. Ви отримаєте домашнє завдання за підручником та збірником ».

В процесі планування уроку варто звернути ува­гу на те, щоб кожен етап був логічно поєднаний з попереднім і наступним. На деякі із запитань учні не зможуть дати повної відповіді. Саме це може бути підставою для оголошення теми уроку. Змодельована ситуація свідчить про логічне по­єднання двох складових уроку — актуалізації та оголошення нової теми. За такою ж схемою можна перейти до мотивації вивчення нової теми. (Учні розмірковують над по­ставленими запитаннями і з допомогою вчителя мотивують необхідність вивчення теми.)

Перевірка домашнього завдання, засвоєння вивченого матеріалу обов'язково планується. Для усної перевірки потрібно скласти перелік запитань та завдань. Для письмової перевірки знань (самостійна робота, ви­конання тестових завдань, диктант) краще заздалегідь підго­тувати кожному учневі окремий варіант завдання. За таких умов учитель не лише зекономить навчаль­ний час, оскільки не виголошуватиме завдань, а й створить ситуацію, за якої кожен учень вважатиме, що отримав індивідуальне завдання.

Узагальнення й систематизацію знань під час вивчення нового матеріалу краще здійснювати в процесі розгляду основних питань теми. Узагаль­нення та систематизацію в кінці уроку варто прак­тикувати у 8—11 класах. Це обумовлено не лише віковим фактором, а й сформованістю певних умінь та навичок у попередні роки навчання.

Виставляючи оцінки, варто чітко дотримувати­ся критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів з історії. Кожна з оцінок, особливо це сто­сується усних відповідей, повинна бути обґрунтованою.

Інструктаж домашнього завдання — це також структурний компонент уроку. Кількість завдань повинна бути оптималь­ною і обґрунтованою.

За якою схемою аналізувати проведений урок ? Що таке аналіз та самоаналіз проведеного уроку?

Будь-який проведений урок підлягає аналізу за умови присутності на ньому сторонніх осіб (дирек­тора, заступника директора, методиста, вчителів та ін.) або самоаналізу вчителя. Під аналізом уроку варто розуміти характеристику і оцінку навчаль­ного заняття в цілому або ж його окремих частин. Аналіз уроку може бути повним (детальна характе­ристика всіх структурних компонентів уроку, діяль­ності вчителя та учнів) і частковим (аналіз викори­станих методів і засобів навчання; рівень активі­зації учнів на уроці історії; організація самостійної роботи на уроці тощо). В аналізі уроку враховують­ся діяльність учителя, учнів, ступінь розкриття теми уроку, реалізація мети, основних завдань, доціль­ність використання методів та засобів навчання тощо. В педагогічній літературі пропонуються різні схеми аналізу уроку. Варто пам'ятати, що будь-яку з них не варто розглядати як універсальну модель аналізу діяльності вчителя та учнів. Разом з тим у будь-якій схемі аналізу уроку повинні бути обов'яз­кові компоненти, що підлягають обговоренню, оцінці тощо. До обов'язкових можна віднести такі компоненти. 1. Характеристика структурних еле­ментів уроку: визначення теми, мети (навчальної, розвивальної, виховної), завдань, типу, форми, об­ладнання, етапів уроку. 2. Зміст та методика ос­новних етапів уроку: організація повторення, особ­ливості вивчення нового матеріалу, організація уза­гальнення, систематизації знань, умінь та навичок, контролю тощо. 3. Характеристика методів та за­собів навчання: доцільність методів та засобів навчання; використання активних методів навчання; поєднання фронтальної, індивідуальної, групової форм роботи; організація самостійної роботи; ме­тодика контролю та обліку знань тощо. 4. Харак­теристика діяльності вчителя: рівень педагогічних вимог до роботи учнів; мова вчителя; володіння сло­вом як основним засобом спілкування з учнівським колективом; стиль поведінки; дотримання педаго­гічного такту; організаторська та управлінська діяльність учителя; характеристика функцій діяль­ності вчителя: консультативної, контрольної, організаційної тощо. 5. Характеристика діяльності учнів: рівень працездатності; активність мислення; вміння організувати свою діяльність на уроці; ро­зуміння поставлених завдань; дотримання вимог учителя тощо. 6. Характеристика загальних резуль­татів уроку: реалізація мети і завдань уроку; дотри­мання плану-конспекту уроку; якість роботи кла­су та вчителя.

Результатом підготов­ки вчителя до уроку має стати відповідність певно­му переліку вимог: до змісту навчального матеріалу, що опрацьо­вується на уроці; до методики проведення уроку; психолого-гігієнічні вимоги до організації уроку.

I. Вимоги до змісту навчального матеріалу, що опрацьовується на уроці:

повноцінність змісту, педагогіч­ного задуму уроку, його відповідність очікуваним результатам;

науковість матеріалу уроку;

застосування різноманітних джерел знань;

достатність і структурованість навчального матеріалу для формування базових знань та розв'язання ключових проблем.

II. Вимоги до методики проведення уроку:

мотивація і диференціація навчання;

високий ступінь самостійної розумової діяль­ності учнів, їх пізнавальної активності;

охоплення роботою всіх учнів;

виховання інтересу до предмету;

правильний вибір типу і структури уроку, за­собів і методів його проведення залежно від очіку­ваних результатів (дидактичної мети);

відповідність прийомів навчання педагогічно­му задуму, змісту і пізнавальним можливостям учнів.

III. Психолого-гігієнічні вимоги до організації уроку:

педагогічний такт учителя;

культура мовлення, емоційність, темп мовлен­ня;

врахування вікових та індивідуальних особ­ливостей учнів;

контакти з класом, наявність активної взаємо­дії та співпраці;

дотримання санітарно-гігієнічних норм .

Самоаналіз уроку — характеристика уроку, дана вчителем, який його провів. Вона може здійснюва­тися на основі схеми аналізу уроку або у формі відповідей на запитання щодо поетапного виконан­ня всієї групи завдань: з підготовки уроку та вже проведеного уроку. Наприклад: 1. Чи відповідав урок програмі? 2. Чи правильно визначені мета і завдання уроку? Наскільки реалізовані мета та зав­дання уроку? 3. Чи правильно розподілений на­вчальний час за основними етапами уроку? На­скільки ефективним виявився розподіл навчально­го часу? 4. Наскільки доцільними були методи і за­соби навчання? Як вони сприяли реалізації мети та завдань уроку? 5. Які методи і засоби навчання були найбільш ефективними і результативними? 6. Які форми навчання (фронтальні, групові, індивіду­альні) домінували на уроці? Чи вдалі їх вибір і по­єднання? 7. Чи об'єктивно, з дотриманням вимог, критеріїв, коментарем оцінено діяльність учнів? 8. Чи правильно проведено на уроці інструктаж, визначено обсяг і складність домашнього завдан­ня? 9. Чи було дотримано норм педагогічної етики, такту? Як було організоване спілкування з учнями, стимулювався успіх? 10. Що на уроці було найбільш вдалим, ефективним, а що не вдалося? Чому? 11. Чи сприяв урок розвитку учня? Як саме?

У навчально-методичній літературі можна зуст­ріти ряд інших схем аналізу та самоаналізу прове­деного уроку. Серед них важко визначити якусь найбільш універсальну. Вважаємо, що найкращою схемою аналізу проведеного уроку може бути сам план-конспект уроку. Аналізуючи всі структурні елементи плану-конспекту, можна з'ясувати, на­скільки вони відповідають вимогами, були доціль­ними, продуманими і спрацювали на досягнення поставленої мети.