Поняття «дитина» («діти») вживається в двох значеннях. По-перше, це громадяни, які не досягли певного віку: правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (18 років). До досягнення нею 14 років дитина вважається малолітньою. У віці від 14 до 18 років дитина є неповнолітньою. По-друге, діти — це особи, які походять від інших осіб (своїх батьків) та є їхніми родичами першого ступеня по прямій нисхідній лінії (найближчий ступінь родства).

Взаємні права та обов’язки батьків і дітей ґрунтуються на походженні дітей від них, посвідченому у встановленому законом порядку. Таке посвідчення оформлюється: реєстрацією народження дитини в державних органах реєстрації актів цивільного стану за заявою будь-кого з батьків чи близьких, родичів, якщо дитина народжується у шлюбі; на основі добровільного визнання батьківства дитини батьком, який не перебуває у шлюбі з матір’ю дитини; на основі встановлення батьківства судом, якщо батьки не перебувають у шлюбі, а батько заперечує батьківство.

Мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони (чи перебували раніше) у шлюбі та чи проживають разом з дитиною. Діти мають рівні права та обов’язки щодо батьків, незалежно від того, чи були їхні батьки у шлюбі між собою.

Батьки зобов’язані передусім забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я та не пізніше одного місяця з дня народження дитини зареєструвати її народження в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Вони повинні визначити дитині прізвище, ім’я та по батькові. Прізвище дитини встановлюється за прізвищем батьків, а якщо прізвища батьків різні, то за їхньою згодою; за загальним правилом дитині може бути дано не більше двох імен.

На батьків покладається обов’язок виховувати дитину у дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Усі питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь в її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. А той з батьків, з яким проживає дитина, не вправі перешкоджати іншому спілкуватися з дитиною та брати участь в її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків, у віці від 10 років — за спільною згодою батьків та самої дитини, а після досягнення 14 рокiв — нею самою.

Захист прав та інтересів неповнолітніх дітей покладається на їх батьків, які діють без спеціальних на те повноважень. У разі одруження неповнолітні набувають дієздатності в повному обсязі і з моменту одруження здійснюють захист своїх прав самостійно.

Батьки зобов’язані поважати дитину. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дітей. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Відповідальність батьків передбачена:

 Сімейним кодексом України

Стаття 141. Рівність прав та обов’язків батьків щодо дитини

1. мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою;
2. розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

Стаття 155. Здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов’язків

1. здійснення батьками своїх прав та виконання обов’язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності;
2. батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини;
3. відмова батьків від дитини є неправомірною, суперечить моральним засадам суспільства;
4. ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Стаття 180. Обов’язок батьків утримувати дитину

1. Батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Стаття 181. Способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину

1. способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними;
2. за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі;
3. за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі;
4. у разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти стягуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
5. якщо місце проживання батьків невідоме або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога. Порядок призначення цієї тимчасової державної допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

А також статті 164, 165, 166, 170.

Законом України “Про освіту”

Стаття 59. Відповідальність батьків за розвиток дитини

1. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.

2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані:

• постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей; поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв;
• виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни;
• сприяти здобуттю дітьми освіти у навчальних закладах або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;
• виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.

4. Держава надає батькам і особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов’язків, захищає права сім’ї.

Стаття 60. Права батьків

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

• вибирати навчальний заклад для неповнолітніх дітей;
• обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування навчальних закладів;
• звертатися до державних органів управління освітою з питань навчання, виховання дітей;
• захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей.

Кодексом про адміністративні правопорушення України

Стаття 184.

Кримінальним кодексом України

Статті 164, 166, 167.