У ніч з 13 на 14 січня українці вдруге відзначають Новий рік – тепер вже за старим стилем.

Православна церква вшановує у ці дні римлянку Меланію (померла в 439 р.) та Василія Великого (329—379), архієпископа Кесарії Кападокійської.

Увечері з 13 на 14 січня на Маланки господині знову готують святкову вечерю, яка цього разу називається «щедра кутя».

Як і на Святвечір, під час Щедрої куті на столі є ритуальні страви: хліб, кутя, узвар, голубці, риба і вареники з різним начинням. Проте цього разу готуються ще і скоромні страви та випікаються спеціальні хліби “Маланка” та “Василь”.

Як тільки жінка замішувала діжу для випікання обрядового новорічного хліба, не миючи рук від тіста, вона йшла разом з чоловіком лякати дерева, котрі погано родять. Чоловік ніс сокиру, або палицю, жінка перевесла, зроблені із дідуха.

Подейкують, що в Новорічну ніч, рослини і тварини розуміють людську мову.Вірили, тварини в цю ніч могли «поскаржитись» Богові на господарів, якщо ті погано з ними обходилися. Тому в цей день худобу доглядають дуже ретельно, добре годують, чистять, пестять.

З настанням сутінок по селу ходили ватаги щедрувальників в карнавальних костюмах з музиками. Серед гуртів переважали парубочі громади ряджених, окремо ходили і гурти дівчат. Щедрувальники заходили лише, отримавши дозвіл господарів. Спочатку виконувались величальні щедрівки для кожного члена сім'ї, потім співали пісень про Маланку.

Новорічна ніч, як і різдвяна, вважалась у народі чарівною. З нею було пов'язано чимало повір'їв. Зокрема, про те, що з 13 на 14 січня «вода у криницях, перетворюється на вино», а ще «відкривається небо» і у Бога кожен може попросити що завгодно.