Якщо у Вас агресивна дитина
Досить часто батьки зіштовхуються з тим, що на їхню дорогоцінну дитину надходять скарги. «Ваш син б'ється». «Ваша дочка не вміє гратись з іншими дітьми». Батьки здивовано знизують плечима і думають: «Відкіля це? Ми його цьому не вчили». Проте, факт залишається фактом.
Агресивний характер поводження — уже як визначена форма взаємин дитини з іншими людьми, особливо з однолітками, говорить про порушення соціальних контактів з ними.
І знову треба задуматися: чому? Чи винуваті тільки глузування дітей або це пов'язано з невидимими зовні відносинами в родині? Що турбує дитину?
Як певна форма поводження, агресивність закріплюється тоді, коли маля не відчуває з боку батьків ні ніжності, ні любові і мріє хоч якимось способом залучити до себе увагу.
Якщо Ваша дитина агресивна, зайвий раз задумайтеся, чи дійсно все благополучно у Вас у родині!
Що ж робити в цьому випадку?
Насамперед знайти всі болючі точки в родині.
Нормалізувати сімейні відносини.
Ліквідувати всі агресивні форми поводження серед близьких, пам'ятаючи, що дитина, наслідуючи, бачить усе.
Приймати дитину, якою вона є, і любити її з усіма недоліками.
Щось вимагаючи від дитини, враховувати її можливості, а не те, як Вам хотілося б це бачити.
Спробувати погасити конфлікт ще в зародку, направляючи інтерес дитини в інше русло.
Дати зрозуміти дитині, що її люблять, навіть якщо в родині з'явилося немовля.
Навчити дитину спілкуванню з однолітками, приділяючи максимум уваги при надходженні в дитячому садку.
При агресивності дитини головне — не роз'яснювати, а запобігати бійок.
Пам'ятати, що і слово може ранити маля.
Розуміти дитину!
Коли немає видимих причин для агресії маляти, зверніться до психолога і психоневролога.
Любіть, любіть дитину!
Не карати а мотивувати
Покарання породжує страх. Ми можемо так налякати дитину, що в результаті вона відразу ж перестане поводитися погано. Але це лише видимість того, що покарання спрацювало. Якщо уважно спостерігати за дитиною після покарання, ми можемо помітити, що вона намагається знайти способи, щоб звести рахунки зі своїми кривдниками. Вона може дражнити молодших сестер, братів або домашніх тварин, одержувати погані оцінки в школі, псувати свої або наші речі, тікати з будинку і забувати про свої домашні обов'язки. Цей перелік негативних реакцій на покарання можна продовжувати ще довго.
Караючи, ми підмінюємо внутрішній контроль дитини за своїм поводженням необхідністю контролю з боку інших людей. Дитина стає залежною від дорослого, одна присутність якого може викликати в ній страх. Покарання не робить ніякого впливу на розвиток навички відповідати за свої вчинки. Навпаки, караючи, ми встановлюємо такі норми поводження, при яких діти, що провинились, намагаються „вийти сухими з води”. А це ні в якій мірі не сприяє удосконаленню їх власних моральних принципів. Коли ми караємо, дитина стає або надто поступливою, або надто впертою, а часто і мстивою. Вона зосереджується на тому, щоб звести рахунки з тим, хто його покарав, і не думає про наслідки свого негативного поводження та про те, який урок необхідно витягти для себе.
Прямою протилежністю поводження, контрольованого впливовою особистістю, є самоконтроль, заснований на ціннісних орієнтаціях самої дитини. Дитина учиться відповідати за свої вчинки сама і поводиться так, як вважає за необхідне.
Покарання також несе в собі й інші побічні ефекти. Це заниження почуття власного достоїнства, або поводження продиктоване почуттям страху; це змішане почуття образи, нанесеної вам людиною, на любов якого ви розраховували; це зміцнення віри в те, що діяти з позиції сили – єдиний спосіб домогтися того, чого хочеш. Крім того, покарання робить дитину недовірливою і спонукує ховати свої помилки.
Чому ми вирішуємо покарати свою дитину? Чи робимо ми це зі зла або від образи, бажаючи помститися чи почуваючи свою безпорадність? Нам варто зупинитися, заспокоїтися і постаратися переосмислити нашу реакцію. Давайте запитаємо себе: «Так чому ж насправді я хочу навчити свою дитину прямо зараз?»
За матеріалами книги Калошина В. Ф.
скачать dle 10.4фильмы бесплатно
